БАНДУРА
Оскільки її розвиток тісно відображає історію української нації, бандура — це більше, ніж національний музичний інструмент: це голос України.
БАНДУРА ТА ЇЇ ІСТОРІЯ
Вперше цей інструмент був зазначений у грецькій хроніці 6 століття у згадуванні воїнів з українських територій, які грали на лютнеподібних інструментах. Цей лютнеподібний інструмент, який називали кобзою , був набагато меншим, більш круглим і мав менше струн, ніж сучасна бандура. З часом було додано більше струн, деякі з яких були нанизані вздовж борта інструменту. Це зробило лади по шиї застарілими.
У середні віки бандура стала помітною при дворах Східної Європи, подібно до лютні в Західній Європі. Він використовувався переважно для танцювальних творів та пісенного супроводу. Він також користувався великою популярністю серед українських козаків, які розробили унікальний репертуар для цього інструменту. З їхніх лав виникла нова школа українських професійних музикантів, подібна до трубадурів Франції. Їх називали кобзарі.
Кобзарі розробили унікальну гомерівську епічну пісенну форму, відому як дума, що буквально означає думку або роздум. Співаний під акомпанемент бандури, манекен зображував героїчні подвиги українських козаків та їхні пошуки миру та свободи. У 1873 році на 3-й археологічній конференції, що відбулася в Києві, західні вчені та композитори вперше почули манекен у виконанні сліпого кобзаря на ім'я Остап Вересай . Його зворушливий виступ надихнув на публікацію численних статей та книг на цю тему та мав значний вплив на розвиток музичної форми, відомої як глупава.
На початку ХХ століття бандура знову зацікавилася, і вона стала популярною серед міського українського населення. У міру формування ансамблів бандуристів та зростання їх популярності зростали і запити на нові інструменти. У цей час відбулися значні нововведення та експерименти з технікою та структурою. Нові бандури почали масово випускатися з великою кількістю струн, налаштованих хроматично, а не діатонічно (як фортепіано, а не гітара), а також були додані важелі, що прискорюють швидке транспонування (гра в іншому ключі тощо). Були організовані курси консерваторії, і професійним композиторам було доручено створювати нові композиції, спеціально написані для цього інструменту.
Гнат Хоткевич вважається батьком сучасної бандури. Навчений піаніст і скрипаль, він навчився грати на інструменті, спостерігаючи та навчаючись у старого Кобзарі. Завжди шануючи традиції та методи Кобзарі, Хант сприяв перетворенню традиційної кобзарської бандури в те, що сьогодні відоме як сучасна харківська бандура. Він сприяв розширенню голосу та репертуару, включаючи ансамблеву гру.
Цей період історії бандуристів збігся з піднесенням українського патріотизму та націоналізму та подальшим розквітом мистецтв. На жаль, це тривало недовго. Прямим політичним поворотом радянський уряд вирішив знищити всі залишки українського націоналізму, знищивши їх культуру. У 1935 році під приводом етнографічної конференції у Харкові зібрали сліпих кобзарі з усіх куточків України, де нібито збирали та записували їхні пісні та історії, аби лише їх стратити.
Переслідування, арешт та заслання стали способом життя незліченних українських артистів та бандуристів. Вони шукали притулку та заспокоєння в таких гаванях, як США та Канада, де вони могли безперешкодно продовжувати своє мистецтво.
Ліворуч
Іван Кучухура-Кучуренко, один з найважливіших кобзарів 1910-х - 1930-х років. Його робота поєднувала традиційні мелодії та теми з сучасним культурним контекстом, визнана як Українською національною республікою за часів Симона Петлури, так і Українською Радянською Соціалістичною Республікою, яка оголосила його народним артистом у 1926 році.
U
Правильно
Документ, що наказує стратити, розстрілявши сліпого кобзаря Івана Кучухуру-Кучеренка в 1937 році.
Джерело: НКВС - Архів Служби безпеки України (СБУ), Харківська область, справа № 013938, С. 118, люб'язно надано Wikimedia Commons .
Протягом усієї ери "холодної війни" радянський уряд вирішив знищити всі залишки українського націоналізму, атакуючи та знищуючи українську культуру. Однак радянська влада швидко зрозуміла, що неможливо буде повністю усунути бандуру з того, що виявилося стійкою українською ідентичністю. Натомість вони спробували відокремити бандуру від її минулого та традицій, розробивши сучасну київську бандуру. Навчання грі на бандурі проводилося в більш академічному напрямку. І його традиційний репертуар був відмовлений від чужих творів Баха, Бетховена та інших класичних композиторів.
Постійні переслідування, арешти та заслання стали способом життя незліченних українських бандуристів, які тримаються своїх традицій. Так багато, як члени Українського хору бандуристів, очолювали Захід, шукаючи притулку в США та Канаді, де вони могли безперешкодно продовжувати займатися своїм мистецтвом.
Хоча бандура здатна виконувати такі складні твори, як сонати та концерти, бандура тісно пов'язана з вокальною музикою, виникла як інструмент для вокального супроводу. Отже, капели бандури, які поєднують артистизм оркестру бандуристів із хоровим співом, є природним синтезом двох великих любові українського народу.
Сьогодні в концертному використанні є 3 основні типи бандур: класична бандура , виконана діатонічно з приблизно 20 струнами та дерев'яними кілками; харківська бандура , налаштована діатонічно або хроматично з одним струнним механізмом і 34 - 65 струнами; та Київська бандура, з 55 до 64 струнами, налаштованими хроматично.
Київська бандура масово виробляється в двох областях України, але використання харківської бандури фактично зникло з України. Український хор бандуристів зберіг харківську бандуру завдяки її великій технічній універсальності та прийняв її як свій обраний інструмент.
Натисніть, щоб завантажити книгу доктора Штокалка "Довідник Кобзаря", відредаговану та видану професором Андрієм Горняткевичем у 1992 році через Канадський інститут українознавства.